Зміст - Монастириська, інформація

Клімат помірно-континентальний. Середньорічна температура повітря +7,3ºС, безморозний період триває 160—165 днів. Опадів випадає 520—600 мм на рік. Сума температур, вищих від 10ºС, коливається віл 2500ºС до 2700ºС. Місто належить до району «теплого Поділля», де весна настає на два тижні раніше, ніж на решті території Тернопільської області.

Найпоширенішими грунтами є ясно-сірі опідзолені. Вони сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Вміст гумусу невеликий — 1,3 %-1,8 %. Ці грунти мають кислу реакцію, тому для підвищення їхньої родючості необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.

На околицях міста виявлено археологічні знахідки трипільської культури (IV—III тисячоліття до нашої ери) та бронзової доби (II тисячоліття до нашої ери). З часів Київської Русі на території Монастириської міської ради збереглися залишки валів трьох городищ.

Первісна назва міста була Підгородне, потім Монастирище, поляки перейменували його в Monasterzyska. Назва міста вживається як іменник множини, а не прикметник жіночого роду: правильно казати «у Монастириськах», а не «у Монастириській».

У давні часи на горі висотою 368 метрів стояв замок для захисту від кочової орди.

За легендою, у XIII столітті володарем замку був боярин Собко, що привіз після походу на половців воєнну здобич і половецьку князівну Атю, яка була надзвичайної вроди. Боярин покохав її та хотів одружитися, але дівчина відмовлялась, сумувала за рідним краєм і одної ночі втекла на Лису гору, де стала відьмою. Боярин з розпачу постригся в монахи, замок перебудував на монастир, а містечко перейменував в Монастирище. Під час другого татарського нападу монастир спалено і зруйновано, після чого він не відбудовувався. Місто добре розвивалось, бо лежало на перехресті Чорного шляху.

Перші писемні згадки зустрічаються в документах 1433 та 1437 року як власність лицаря Сигізмунда. З 1454 по 1465 років Монастириська — власність Теодорика Бучацького-Язловецького, згодом — Міхала «Мужила» Бучацького, з 1468 р. ними володів Ян із Язловця, з 1478 року — Ян з Порохови. Польські джерела свідчать, що обидва імені належали одному чоловікові. Адам Бонецький стверджував, що у 1469 році найстарший син галицького каштеляна Яна Коли Ян-«старший» (?—1472) викупив від Язловецьких продане їм раніше Устя, а також набув Монастириська.

У 1454 р. згадується як місто з магдебурзьким правом, замком.

1490 р. селянські загони під проводом Мухи звільнили місто від поляків. У 1498 році 70 тисяч молдаван, турків під проводом молдавського господаря Штефана III спустошило околиці Галича, зокрема містечка Монастириська, Коропець.

Вікторин Сененський (або Ян Сененський після шлюбу з Анною Бучацькою, донькою Давида Бучацького) після шлюбу з А. Бучацькою, став власником (дідичем), збудував біля дороги на Бучач кам’яний замок. 1552 р. власником стає Ян Сененський (кальвініст, майбутній воєвода подільський, †бл. 1599 р.), отримує від короля Сигізмунда II Августа привілей на проведення щотижневих торгів у п’ятницю та щорічних ярмарків. 1557 р. королівським привілеєм додано торг на свято Воздвиження Чесного Хреста.

У 1578 році татари і турки, знову прийшовши на Галичину, взяли в облогу Монастириськ. Деякий час захисники стримували їх натиск, ворогам вдалося захопити містечко; пограбувавши, вщент спалили, зруйнували його. Для покращення оборони в 1600 році завершилося спорудження замку. Місто позначене на мапі 1613 р. (з помилковим розташуванням нижче за течією Дністра). В 1621 році Поділлям пройшлись татари, замок у Монастириськах зруйновано.

У жовтні 1629 року реєстрові козаки та королівські жовніри під командуванням Грицька Чорного і Стефана Хмелецького (загальне командування руського воєводи Станіслава Любомирського) під Монастириськами розбили частину орди кримських татар, які із залишками великої здобичі поверталися після погрому у битві поблизу Конюшок та Бурштина.

Від 1630 року — власність Потоцьких, які перебудували замок під палац. Власниками міста були воєвода смоленський Александер Ян Потоцький, по його смерті 1714 року вдова Тереза з Тарлів, їх син, львівський каштелян граф Юзеф Потоцький.

Під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, навесні 1653 року, Стефан Чарнецький очолив каральний похід 8-тисячного війська на Брацлавщину, але, при облозі Монастирища (нині Черкаська область), потерпів поразку від козаків під проводом Івана Богуна. У 1655 році окремі козацькі загони проходили через Монастириськ. З їх наближенням до містечка священик з Фільварок Швайка (Швайна) зібрав добровольців і підняв повстання проти польської влади, після якого отець-повстанець із загоном подався разом з козацькими військами. Владні ляхи жорстоко помстилися на місцевому населенні. З того часу за містечком залишилася могила полеглих, де щороку на Покрову проводилися богослужіння. На горбі при дорозі на Галич виднівся дерев’яний хрест. З приходом радянської влади могилу зруйновано.

1667 р. відбулася битва під Підгайцями між військом Петра Дорошенка та Яна Собеського. В цей час було захоплено монастир у Монастириськах. 1672 року під час одного з нападів татарсько-турецьких військ і козаків на чолі з гетьманом П. Дорошенком спалено містечко Монастириська, зруйновано монастир, який більше не відбудовувався.

Битва під Монастирищем 1653 р.

Бій під Монастирищем — битва в ході повстання Хмельницького, яке відбулося 20-21 березня 1653 під містечком Монастирище. Козацькому загону під проводом Івана Богуна вдалося зупинити наступ польсько-шляхетського війська на чолі зі Стефаном Чарнецьким, який здіснював новий каральний похід на Гетьманщину.

Богун зі своїм загоном зайняв оборону в Монастирищі і тривалий час відбивав атаки значно переважаючих сил королівської армії, роблячи ефективні вилазки з міста. За деякими даними, Богун вдався до хитрощів, переодягнувши частину козаків у татарське вбрання і звелівши їм з криком напасти на ворога. Сам він з рештою вдарив по Чарнецькому з іншого боку. Поляки, думаючи, що на допомогу козакам прийшла татарська орда, кинули свій обоз і втекли від Монастирища.

Після першого поділу Речі Посполитої наприкінці 1773 року Монастириська стало центром одного з 13-ти дистриктів Галицького циркулу Королівства Галичини та Володимирії. 14 березня 1775 року Галицька придворна канцелярія затвердила проект від 11 жовтня 1774 року, за яким Галицький циркул з центром у Станіславові складався з 4-х дистриктів, Монастириський дистрикт скасовувався. 2 вересня 1780 року губернатор Галичини був зобов’язаний провести нову адмінреформу коронного краю. 22 березня 1782 року цісарева Марія Терезія видала патент, за яким взагалі скасовувались дистрикти, створювалися 18 циркулів (округів) — Монастириська і навколишні села ввійшли до складу Станіславського округу Габсбурзької імперії (з 1804 року — Австрійської імперії).

За власника міста італійського шляхтича Кароля Бако де Гетте споруджено Державну фабрику сигарет та тютюну (1797 р.) і фабрику паперу (1864–1914 рр.).

12 січня 1806 р. в місті взяли шлюб графиня Людвіка Потоцька (доньки Юзефа Макарія, 1789—2.IV.1874) та граф Ян Кароль Дідушицький (27.I.1774—12.II.1856, Голорусава).

Пйотр Стшижевський на чолі військового загону пронаполенівського Тернопільського ополчення оволодів містом у 1809 році, зокрема, перебував тут під час укладення Шенбруннського миру.

У 1848 році в місті створений осередок «Руської Ради». Протягом 1848—1851 років у Східній Галичині видавалася газета «Зоря Галицька», яку в Монастириськах поширював отець Михайло Сінгалевич. У містечку збудовано Народний дім, у якому діяла читальня «Просвіти», активними діячами якої були Володимир Сіменович та Олена Кисілевська, що заклали хор, драматичний гурток, влаштовували концерти, вистави тощо.

1867 р. місто приєднали до Бучацького повіту. 1875 року розробили проект створення трьох повітових судів з центрами в Бучачі, Золотому Потоці та Монастириськах.

1884 рік — через місто пролягла залізниця Станіслав-Ярмолинці, що сприяла розвитку промисловості й торгівлі.

Наприкінці XIX ст. місто як посаг Потоцької (ім’я поки встановлюється) перейшло до шляхтича італійського походження Карло (Кароля) Бако де Гетте.

1903 р. внаслідок пожежі містечко зазнало значних пошкоджень, повністю згоріло, збереглася лише церква. Найбільше постраждали Фільварки та Березівка. Це спричинило відхід населення, економічне життя підупало.

З 1906 року в Монастириськах працював невеликий лісопильний завод і цегельня.

На загальних виборах до Австрійського парламенту 1907 року, Монастириська ввійшло до 60 сільського змішаного округу (Бучач, Підгайці, Монастирська, Вишнівчик). Від цього округу депутатом став львівський адвокат д-р Генрик Ґабль, заступником — д-р Лонгин Цегельський.

У 1914 році до лав УСС приєдналися монастирищани:

  • Орест Подляшецький — отаман
  • Льонгин Горбачевський, Володимир Лазаревич, Адольф Кардаш — поручники
  • Євген Рибак — сотник
  • Сидор Горбачевський, Карло Івасечко — четарі

Також Степан Вітошинський, Володимир Вовчук, Володимир Боцюрко, Норберт та Емануїл Рибаки, Іван Гладун, Григорій Било, Володимир Левицький, Роман Нагайло, Дмитро Надморський, Володимир Радловський, Ярослав Сіменович.

Під час Першої світової війни місто зазнало руйнувань, майже все населення евакуйоване.

Московити-окупанти перетворили будівлю «Народного Дому» на міську лазню («баню»).

У листопаді 1918 р. в місті майже мирно встановилася влада ЗУНР і важливу роль у цьому відіграли поручник УСС Е. Рибак, стрілець УСС Норберт Рибак. Загони, зорганізовані в навколишніх селах, взяли під контроль найважливіші будівлі міста. Під час розброєння ешелонів на залізничній станції загинули Іван Боднарчук і Павло Слюсарчин з Ковалівки.

Під час виборів делегатів Української Народної Ради представниками Монастирищини були Ілля Максимів з Коропця і Михайло Плиска із Задарова. У 1919 році в I гуцульському курені ІІ Коломийської бригади була єврейська чота, сформована із жителів Бучача і Монастириськ. Наприкінці травня 1919 року Монастириська захопила польська армія. До середини липня Монастирищина переходила з рук в руки, стала ареною жорстоких боїв. У цей час було жорстоко замордовано українських греко-католицьких священиків: старенького Захарія Подляшецького і сотрудника (помічника) Юрія-Адальберта Галібея, які поховані біля церкви Воздвиження Чесного Хреста. Ось як це згадує Норберт Рибак:

«Тортували їх нелюдсько, вирізали вуха, носи, пальці, виколювали очі, дерли живцем шкіру, парили кип’ятком. »

Місто звільнене вд польських військ 13 червня 1919 року 11-ю Стрийською бригадою УГА ІІІ-го корпусу УГА під час Чортківської офензиви УГА.

16 липня 1919 року поляки остаточно захопили Монастирищину.

1 липня 1926 р. сільські гміни Фільварки і Березівка приєднані до міської гміни Монастириськ.

Завдяки Я. Лазаревичу, молодь містечка відбудувала Народний дім, у якому розміщувалися товариства «Рідна школа», «Український кооперативний банк», «Січ». Головою читальні був Адольф Кардаш, секретарем — адвокатський працівник Іван Аронець, що організував драматичний гурток, хор, яким керував Володимир Боцюрко.

У Монастириськах діячами Бучацької повітової філії «Просвіти» зроблено заходи для того, щоб створити просвітньо-організаційний осередок для судової округи Монастириська. 18 червня 1924 р. відзначались 63-ті роковини смерті Т.Шевченка; після виконання гімну «Ще не вмерла Україна» на сцену вибіг комендант поліції (в цивільному), заборонив співати. Було арештовано голову читальні А. Кардаша, секретаря І. Аронця, диригента В. Боцюрка. Приїхав комісар поліції з Бучача, усно припинив діяльність читальні (діяла 30 літ). У 1928 році в містечку засновано філію товариства «Просвіта» (всі читальні з судового повіту (округу) Монастириська перейшли під її опіку). Першим головою філії був о. Л. Білинський, місцеголовою — професор Софрон Ласовський, секретарем — Н. Рибак. Організовано «Союз українок».

1936 року за допомогою студентів Норберт Рибак заснував філію українського товариства «Луг», при ньому — клуб копаного м’яча (тобто футбольний) «Степ», керівником якого був О. Івасечко; польська адміністрація організувала філію товариства «Стшелєц».

18 вересня 1939 року радянський 25-й танковий корпус своєю 1-ю механізованою бригадою о 16 годині зайняв Монастириську і взяв у полон близько 3600 польських військовослужбовців. Після свого приходу в 1939 році червона влада заборонила діяльність партій та громадських організацій.

Від січня 1940 — райцентр (з грудня 1962 по грудень 1966 належало до Бучацького району).

4 липня 1941 року — початок гітлерівської окупації. У липні 1943 р. поблизу міста проходило з’єднання Сидора Ковпака. 22 липня 1944 року Монастириська були відвойовані 30-ю стрілецькою дивізією 30-го стрілецького полку 1-ї гвардійської армії під командуванням генерал-полковника Андрія Гречка.

У травні 1946 року відбувся матч між футбольними збірними Монастириськ та Бучача, перемогли гості 6:3.

У 1965 році через реконструкцію стадіону в Бучачі місцева арена стала домашньою і для сусідів. Зокрема, влітку бучацькі футболісти, які перед цим серйозно підсилили склад, перемогли в Монастириськах команду з Бережан — на той час одну з найсильніших в області — 5:0.

11 липня 1965 на місцевому стадіоні відбувся фінальний матч розіграшу Кубка Тернопільської області з футболу між командами «Колгоспник» (Бучач) — «Маяк» (Теребовля). З рахунком 4:2 перемогли футболісти з сусіднього Бучача (Ярослав Монюк — капітан).

Динаміка населення Монастириськ у 1848-2011 роках

Дані переписів різних часів

Територія громади складала 34.17 км². У 1921 році було 864 помешкання, а в 1931 році — 1176.

У 1841 році в містечку проживало 913 українців:

  • Монастириська — 221
  • Березівка — 245
  • Фільварки — 447

За переписом 1912 року в Монастириськах проживало 893 українці:

  • Монастириська — 201
  • Березівка — 190
  • Фільварки — 592

Національний склад

Природи

  • Монастириські ясени — ботанічна пам’ятка природи місцевого значення.

Архітектури

Пам’ятники

Встановлено:

  • пам’ятний знак воякові УПА Й. Русаку (1993 р.)
  • меморіальні дошки

— на честь звільнення Монастириськ від гітлерівських окупантів

— громадсько-культурній діячці Олені Кисілевській.

Є братські могили радянських воїнів на міському цвинтарі. У три ряди розміщено 23 могили невідомих воїнів, на яких встановлено надгробні плити.

У міському парку є братська могила радянських воїнів. На могилі пам’ятник — скульптура воїна на повний зріст на прямокутному постаменті східчастої форми (м. Монастириська, міський парк).

На міському кладовищі є могила радянського воїна В. П. Краснікова, який загинув у 1958 р. при розмінуванні складу з боєприпасами. На могилі пам’ятник — обеліск пірамідальної форми.

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content

Toggle Content